Статьи

Главная » Статьи » Православные праздники » Великие праздники

Рождественское послание Святейшего Патриарха Московского и Всея Руси Кирилла

Преосвященные архипастыри, досточтимые отцы, всечестные иноки и инокини, дорогие братья и сестры! В нынешнюю светозарную ночь мы вновь духовно переживаем радость обретения миром своего Спасителя. Вновь мысленно зрим Сына Бога Живого, лежащего в яслях Вифлеемского вертепа. Вновь слышим в сердцах своих ангельский глас, воспевающий хвалу Творцу и Искупителю: «Слава в вышних Богу, и на земли мир, в человецех благоволение» (Лк. 2, 14). Внимая славословию небесных сил, мы осознаем, что Рождество Христово исполнено вневременного значения и имеет прямое отношение к судьбе каждого человека. Даже тот, кто пока еще ничего не знает о подвиге Спасителя, может теперь обрести познание Истины, стать чадом Божиим и наследовать жизнь вечную. Рождество Христово открывает нам правду о нас самих и делает возможным эту правду понять и усвоить. Вспомним, что первый человек был создан Творцом совершенным, по образу и подобию Божию (см.: Быт. 1, 26). Но Адам, преступив заповедь, исказил замысел Создателя о себе. Лишившись живого общения с Богом, человечество все больше и больше погружалось в бездну греха и гордыни. И тогда Господь, любя свое творение и желая ему спасения, посылает в мир Единородного Сына, Который восстановил целостность человеческой природы и стал Новым Адамом. Христос показал нам пример жизни, сообразной Божественному замыслу о человеке. Этот пример есть надежный ориентир, который помогает нам не сбиться с пути и обрести единственно верное направление, приводящее к полноте жизни и в условиях земного бытия, и в вечности. Мы идем по этому спасительному пути, когда откликаемся на Божии призывы. Один из таких обращенных к нам призывов содержится в послании апостола Павла: «Прославляйте Бога и в телах ваших и в душах ваших, которые суть Божии» (1 Кор. 6, 20). Это значит, что мы возносим хвалу Богу не только молитвами и песнопениями, но и добрыми делами во благо ближнего, во благо своего народа, во благо Церкви. Такой труд становится радостным трудом во имя Христово, он реально преобразует окружающий мир и нас самих. Люди достигают сплоченности, работая не по принуждению и не ради корысти, а движимые искренним желанием сотворить дело доброе и полезное. Тем самым мы совместно служим Создателю, претворяя в жизнь Его волю. Греческое слово «литургия» переводится как «общее дело». Вся наша жизнь должна стать Литургией, общей молитвой и общим делом, совершаемым для того, чтобы воплотить в жизнь Божий замысел о мире и о человеке и тем самым воздать славу и хвалу Творцу. Это требует от нас солидарности с братьями и сестрами по вере и даже с теми, кто еще не обрел в сердце своем Господа, но, подобно евангельским волхвам, находится на пути к Нему. Важность объединения усилий для преодоления скорбей и несчастий показали нам пожары, засухи и наводнения минувшего года в России и в некоторых других странах исторической Руси. Они еще раз напомнили нам о христианском долге помощи ближним — без различия убеждений, национальности, социального положения. В горячие летние месяцы многие люди щедро делились своими силами, временем и достоянием с теми, кого они даже не знали и которых вряд ли когда-либо увидят. Во имя чего они это делали? Во имя сострадания тем, кому плохо, кто терпит лишения и кому нужна помощь. Общественная солидарность, совместные труды ради достижения общих целей невозможны без преодоления эгоизма, без понуждения себя к добру, без отказа от обращенности исключительно к своим нуждам и интересам. В основании подлинного «единства духа» (Еф. 4, 3) лежит закон любви, завещанный нам Спасителем. Единение народа не может быть ограничено лишь минутами испытаний. Оно должно стать неотъемлемой частью нашего национального самосознания и жизни. Сила церковного единства явственно ощущалась мной во время многочисленных поездок по епархиям России, Украины, Казахстана, Азербайджана. Всюду я видел готовность архипастырей, клира, монашествующих и мирян трудиться на благо Православия, совершенствовать приходскую, монастырскую и епархиальную деятельность. Это вселяет надежду на успешное развитие церковной жизни в духе единения и соработничества. От сердца, исполненного радости, поздравляю вас, Преосвященные архипастыри, досточтимые клирики, насельники обителей, братья и сестры, с великим и спасительным праздником Рождества Христова и Новолетием. Молитвенно желаю всем вам быть ревностными исполнителями воли Божией, приносящими духовные дары рождшемуся ныне Спасителю мира, дабы имя Его прославлялось всегда, ныне, и присно, и во веки веков. Аминь. Кирилл, ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ Рождество Христово 2010/2011 г. Christmas Message of His Holiness Patriarch KIRILL of Moscow and All Russia to the Archpastors, Pastors, Monastics and all the Faithful Children of the Russian Orthodox Church Your Eminences the archpastors, honourable fathers, venerable monks and nuns, dear brothers and sisters! On this present light-bearing night we again spiritually relive the joy of the world’s finding of its Saviour. Again in our thoughts we gaze upon the Son of the Living God who lies in a manger of the cave of Bethlehem. Again we hear in our hearts the voice of the angels giving praise to the Creator and Redeemer: ‘Glory to God in the highest, and on earth peace, good will toward men’ (Lk. 2:14). As we listen attentively to the powers of heaven, we realize that Christ’s Nativity is filled with an extra-temporal meaning and has a direct bearing upon the destiny of each human person. Even he who does not know of the Saviour’s feat may now acquire the knowledge of the Truth, become a son of God and inherit life eternal. Christ’s Nativity reveals to us the truth about ourselves and makes it possible for us to understand and assimilate this truth. Let us recall that the first man was made by the Creator as perfect ‘in the image and likeness of God’ (see: Gen. 1:26). Yet Adam transgressed the commandment and distorted the Creator’s intention for him. Deprived of a living communion with God, humanity buried itself evermore into the abyss of sin and pride. And then the Lord, in loving his creation and desiring salvation for it, sends into the world his Only-begotten Son, who restored the integrity of human nature and became the New Adam. Christ has shown to us an example of life conforming to the divine plan for the human person. This example is a reliable guide, which enables us not to depart from the way and to find only true direction leading to the fullness of life in both the conditions of our earthly existence and in eternity. We progress along this saving path when we respond to the calls of God. One such call directed towards us is contained in the Epistle of St. Paul: ‘glorify God in your body, and in your spirit, which are God’s’ (1 Cor. 6:20). This means that we render praise to God not only in our prayers and hymns but also through good deeds for the benefit of our neighbour, people and Church. This labour becomes a joyous labour in the name of Christ; it genuinely transforms the world around us and ourselves. People achieve a sense of togetherness when they work not by compulsion and not for the sake of gain but when moved by the sincere desire to do good and useful deeds. It is in this way that we serve the Creator together by embodying his will in our lives. The Greek word leitourgia (‘liturgy’) is translated as ‘common cause.’ Our entire lives should become a Liturgy, a common prayer and cause accomplished so that God’s plan for the world and human person may be embodied in life and so that we can thereby give glory and praise to the Creator. This demands from us solidarity with our brothers and sisters in faith and even with those who have not yet found the Lord in their heart yet, like the Magi of the Gospels, find themselves on the path towards him. The importance of unifying our endeavours in order to overcome tragedy and misfortune was demonstrated to us by the fires, droughts and floods of the past year in Russia and in the other countries of historical Rus’. They once more reminded us of our Christian duty to help our neighbours without regard to their beliefs, nationality and social status. During the hot summer months many people generously shared their efforts, time and material goods with those they may not even know and whom they shall ever likely see. To what purpose did they do this? Out of compassion for those to whom misfortune fell, who experienced hardship and who needed help. Public solidarity and joint labours for the attainment of common goals are impossible without overcoming selfishness, without forcing oneself to do good, without the renunciation of exclusive attention to our needs and interests. At the foundation of true ‘unity of the Spirit’ (Eph. 4:3) there lies the law of love bequeathed to us by the Saviour. National unity cannot be limited to merely times of trials. It has to become an integral part of our national self-consciousness and life. I manifestly felt the strength of church unity during my numerous journeys to the dioceses of Russia, Ukraine, Kazakhstan and Azerbaijan. Everywhere I saw the readiness of the bishops, clergy, monks and nuns to labour for the good of the Orthodox Church, to bring to perfection their parochial, monastery and diocesan ministries. This plants hope for a successful growth of church life in the spirit of unity and co-operation. From the bottom of my heart, which is filled with joy, I congratulate you, Your Eminences the archpastors, honourable clergy, monks and nuns, brothers and sisters, on the great and saving feast of the Nativity of Christ and the New Year. I prayerfully wish that you be zealous executors of the will of God, bringing spiritual gifts to the Saviour of the world who has now been born so that his name be glorified always, now and forever, and unto ages of ages. Amen. KIRILL Patriarch of Moscow and All Russia The Nativity of Christ 2010/2011 На английском языке: Christmas Message of His Holiness Patriarch KIRILL of Moscow and All Russia to the Archpastors, Pastors, Monastics and all the Faithful Children of the Russian Orthodox Church Your Eminences the archpastors, honourable fathers, venerable monks and nuns, dear brothers and sisters! On this present light-bearing night we again spiritually relive the joy of the world’s finding of its Saviour. Again in our thoughts we gaze upon the Son of the Living God who lies in a manger of the cave of Bethlehem. Again we hear in our hearts the voice of the angels giving praise to the Creator and Redeemer: ‘Glory to God in the highest, and on earth peace, good will toward men’ (Lk. 2:14). As we listen attentively to the powers of heaven, we realize that Christ’s Nativity is filled with an extra-temporal meaning and has a direct bearing upon the destiny of each human person. Even he who does not know of the Saviour’s feat may now acquire the knowledge of the Truth, become a son of God and inherit life eternal. Christ’s Nativity reveals to us the truth about ourselves and makes it possible for us to understand and assimilate this truth. Let us recall that the first man was made by the Creator as perfect ‘in the image and likeness of God’ (see: Gen. 1:26). Yet Adam transgressed the commandment and distorted the Creator’s intention for him. Deprived of a living communion with God, humanity buried itself evermore into the abyss of sin and pride. And then the Lord, in loving his creation and desiring salvation for it, sends into the world his Only-begotten Son, who restored the integrity of human nature and became the New Adam. Christ has shown to us an example of life conforming to the divine plan for the human person. This example is a reliable guide, which enables us not to depart from the way and to find only true direction leading to the fullness of life in both the conditions of our earthly existence and in eternity. We progress along this saving path when we respond to the calls of God. One such call directed towards us is contained in the Epistle of St. Paul: ‘glorify God in your body, and in your spirit, which are God’s’ (1 Cor. 6:20). This means that we render praise to God not only in our prayers and hymns but also through good deeds for the benefit of our neighbour, people and Church. This labour becomes a joyous labour in the name of Christ; it genuinely transforms the world around us and ourselves. People achieve a sense of togetherness when they work not by compulsion and not for the sake of gain but when moved by the sincere desire to do good and useful deeds. It is in this way that we serve the Creator together by embodying his will in our lives. The Greek word leitourgia (‘liturgy’) is translated as ‘common cause.’ Our entire lives should become a Liturgy, a common prayer and cause accomplished so that God’s plan for the world and human person may be embodied in life and so that we can thereby give glory and praise to the Creator. This demands from us solidarity with our brothers and sisters in faith and even with those who have not yet found the Lord in their heart yet, like the Magi of the Gospels, find themselves on the path towards him. The importance of unifying our endeavours in order to overcome tragedy and misfortune was demonstrated to us by the fires, droughts and floods of the past year in Russia and in the other countries of historical Rus’. They once more reminded us of our Christian duty to help our neighbours without regard to their beliefs, nationality and social status. During the hot summer months many people generously shared their efforts, time and material goods with those they may not even know and whom they shall ever likely see. To what purpose did they do this? Out of compassion for those to whom misfortune fell, who experienced hardship and who needed help. Public solidarity and joint labours for the attainment of common goals are impossible without overcoming selfishness, without forcing oneself to do good, without the renunciation of exclusive attention to our needs and interests. At the foundation of true ‘unity of the Spirit’ (Eph. 4:3) there lies the law of love bequeathed to us by the Saviour. National unity cannot be limited to merely times of trials. It has to become an integral part of our national self-consciousness and life. I manifestly felt the strength of church unity during my numerous journeys to the dioceses of Russia, Ukraine, Kazakhstan and Azerbaijan. Everywhere I saw the readiness of the bishops, clergy, monks and nuns to labour for the good of the Orthodox Church, to bring to perfection their parochial, monastery and diocesan ministries. This plants hope for a successful growth of church life in the spirit of unity and co-operation. From the bottom of my heart, which is filled with joy, I congratulate you, Your Eminences the archpastors, honourable clergy, monks and nuns, brothers and sisters, on the great and saving feast of the Nativity of Christ and the New Year. I prayerfully wish that you be zealous executors of the will of God, bringing spiritual gifts to the Saviour of the world who has now been born so that his name be glorified always, now and forever, and unto ages of ages. Amen. KIRILL Patriarch of Moscow and All Russia The Nativity of Christ 2010/2011 На греческом языке: Χριστουγεννιάτικο Μήνυμα του Πατριάρχη Μόσχας και Πασών των Ρωσιών Κυρίλλου προς τους Αρχιερείς, ιερείς, μοναχούς και όλα τα πιστά τέκνα της Ρωσικής Ορθόδοξης Εκκλησίας Σεβασμιώτατοι Αρχιερείς, σεβαστοί πατέρες, οσιώτατοι μοναχοί και μοναχές, αγαπητοί αδελφοί και αδελφές! Αυτή τη λαμπροφόρα νύχτα και πάλι βιώνουμε εν Πνεύματι τη χαρά της αποκτήσεως από τον κόσμο του Σωτήρα αυτού. Και πάλιν βλέπουμε νοερώς τον Υιό του Θεού του Ζώντος, τον ανακείμενο στη φάτνη της Βηθλεέμ. Και πάλι ακούμε μέσα στις καρδιές μας εκείνη την αγγελική φωνή, ανυμνούσα τον Δημιουργό και Λυτρωτή: «Δόξα ἐν ὑψίστοις Θεῷ, καὶ ἐπὶ γῆς εἰρήνη, ἐν ἀνθρώποις εὐδοκία» (Λκ. 2. 14). Παρακολουθώντας τη δοξολογία των επουρανίων Δυνάμεων, συνειδητοποιούμε ότι η Γέννηση του Χριστού έχει διαχρονική σημασία και αναφέρεται άμεσα σε κάθε άνθρωπο. Ακόμα και εκείνος, ο οποίος προς το παρόν δε γνωρίζει τίποτε για τον αγώνα του Σωτήρα, μπορεί να αποκτήσει τη γνώση της Αλήθειας, να γίνει τέκνο Θεού και να κληρονομήσει την αιώνια ζωή. Η Γέννηση του Χριστού μας φανερώνει την αλήθεια για τον εαυτό μας και καθιστά εφικτή την κατανόηση και την αφομοίωση αυτής. Ας ενθυμηθούμε πως ο Δημιουργός έπλασε τέλειο τον πρώτο άνθρωπο, κατ΄εικόνα και καθ΄ομοίωσιν Αυτού. (πρβλ. Γεν. 1.26). Όμως ο Αδάμ, αφού παραβίασε την εντολή, αλλοίωσε το σχέδιο του Δημιουργού για αυτόν. Στερημένη της ζωντανής κοινωνίας με τον Θεό η ανθρωπότητα ολοένα και περισσότερα βυθιζόταν στην άβυσσο της αμαρτίας και υπερηφάνειας. Και τότε ο Κύριος από την αγάπη προς το δημιούργημά Του και την επιθυμία της σωτηρίας του στέλνει στον κόσμο τον Μονογενή Του Υιό, ο Οποίος αποκατέστησε την ακεραιότητα της ανθρώπινης φύσεως και αναδείχθηκε νέος Αδάμ. Ο Χριστός μας έδωσε το παράδειγμα της ζωής σύμφωνα με το Θείο σχέδιο για τον άνθρωπο. Αυτό το παράδειγμα αποτελεί τον ασφαλή γνώμονα για να μην παρεκκλίνουμε από το δρόμο μας και να επιλέξουμε τη μόνη σωστή κατεύθυνση, η οποία οδηγεί στην πληρότητα της ζωής εδώ, στη γήινη μας ύπαρξη, και στην αιωνιότητα. Βαδίζουμε αυτό τον δρόμο της σωτηρίας όταν ανταποκρινόμαστε στις εκκλήσεις τις οποίες κάνει ο Θεός στους ανθρώπους. Μια από αυτές περιλαμβάνεται στην Α΄ προς Κορινθίους Επιστολή του Αποστόλου Παύλου: «δοξάσατε δὴ τὸν Θεὸν ἐν τῷ σώματι ὑμῶν καὶ ἐν τῷ πνεύματι ὑμῶν ἅτινά ἐστι τοῦ Θεοῦ» (Α΄ Κορ. 6. 20). Αυτό σημαίνει ότι ανυμνούμε τον Θεό όχο μόνο με προσευχές και ψαλμωδίες, αλλά και με τα καλά μας έργα για το καλό του πλησίον, του λαού μας και της Εκκλησίας. Αυτό το έργο, το οποίο αποκτάει χαρμόσυνο χαρακτήρα και επιτελείται για χάρη του Χριστού, πραγματικά μεταμορφώνει τον περιβάλλοντα κόσμο και τον εαυτό μας. Αι άνθρωποι πετυχαίνουν συνοχή, εργαζόμενοι όχι κατόπιν καταναγκασμού ή για το συμφέρον τους, αλλά κινούμενοι από την ειλικρινή επιθυμία να αναδειχθούν εργάτες των καλών και ωφέλιμων έργων. Τοιουτοτρόπως υπηρετούμε από κοινού τον Δημιουργό, κάνοντας πραγματικότητα το θέλημά Του. Η Ελληνική λέξη «λειτουργία» ερμηνεύεται ως «κοινό έργο». Όλη η ζωή μας πρέπει να γίνει Λειτουργία, κοινή προσευχή και κοινό έργο επιτελούμενο για την υλοποίηση του Θείου σχεδίου για τον κόσμο και τον άνθρωπο, ώστε με αυτό τον τρόπο να δοξάζεται και να υμνείται ο Κτίστης. Εδώ χρειάζεται η προσφορά συμπαράστασής μας προς τους ομόπιστους αδελφούς και αδελφές και προς εκείνους, οι οποίοι δεν έχουν ακόμα ανακαλύψει τον Κύριο μέσα στην καρδιά τους, αλλά σαν τους μάγους του Ευαγγελίου ευρίσκονται στο δρόμο προς Αυτόν. Οι πυρκαγιές, η ανομβρίες και οι πλημμύρες, οι οποίες έπληξαν τη Ρωσία και μερικές άλλες χώρες τις ιστορικής Ρωσίας τον παρελθόντα χρόνο, απέδειξαν τη σημασία της ενοποιήσεως των προσπαθειών για την αντιμετώπιση των θλίψεων και συμφορών. Μας υπενθύμισαν και πάλι τον χριστιανικό καθήκον να βοηθούμε τους πλησίον ανεξαρτήτως πεποιθήσεων, εθνικότητας και κοινωνικής θέσεως. Τους καυτούς καλοκαιρινούς μήνες πολλοί ήταν εκείνοι, οι οποίοι προσέφεραν πλουσιοπάροχα τις δυνάμεις, τον χρόνο και τις περιουσίες τους σε αυτούς, τους οποίους ούτε καν γνώριζαν και είναι αμφίβολο να τους δουν ποτέ. Εξαιτίας τίνος το έκαναν; Εξαιτίας της συμπόνιας για όσους υποφέρουν στερήσεις και χρήζουν βοήθειας. Η κοινωνική αλληλεγγύη και τα κοινά έργα για την επίτευξη των κοινών σκοπών είναι αδιανόητα χωρίς την υπέρβαση του εγωισμού, χωρίς τον εκβιασμό του εαυτού μας για το καλό, χωρίς την αναίρεση του αποκλειστικού χαρακτήρα των αναγκών και συμφερόντων μας. Τη βάση της πραγματικής «ἑνότητας τοῦ Πνεύματος» (Εφ. 4.3) αποτελεί ο εντεταλμένος από τον Σωτήρα νόμος της αγάπης,. Η ενοποίηση του λαού δεν πρέπει να περιορίζεται σε στιγμές δοκιμασίας. Είναι ανάγκη να γίνει το αναπόσπαστο μέρος της εθνικής μας αυτοσυνειδησίας και ζωής. Διαπίστωσα ορατή την ενότητα της Εκκλησίας κατά τη διάρκεια των πολλαπλών επισκέψεων μου στις επαρχίες της Ρωσίας, της Ουκρανίας, του Καζαχστάν, του Αζερμπαϊτζάν. Παντού είδα την προθυμία των αρχιερέων, του ιερού κλήρου, των μοναχών και μοναζουσών, των λαϊκών να εργάζονται για το καλό της Ορθοδοξίας, να αναβαθμίζουν τη δράση των ενοριών, των μοναστηριών και των επαρχιών. Αυτό εμπνέει ελπίδα για την ανάπτυξη της εκκλησιαστικής ζωής σε πνεύμα ενοποίησης και συνεργασίας. Από καρδιάς, γεμάτης χαράς, απευθύνω συγχαρητήρια επί τη μεγάλη και σωτήρια εορτή των Χριστουγέννων και την Πρωτοχρονιά προς εσάς, Σεβασμιώτατοι Αρχιερείς, αξιότιμοι κληρικοί, μοναχοί και μοναχές, αδελφοί και αδελφές. Προσεύχομαι και εύχομαι σε όλους εσάς να καταστείτε ένθερμοι εφαρμοστές του θείου θελήματος, κομίζοντας πνευματικά δώρα στο γεννηθέντα σήμερον Σωτήρα του κόσμου για να δοξάζεται το όνομά Του πάντοτε, νυν και αεί και εις τους αιώνας των αιώνων. Αμήν. Μόσχα, Χριστούγεννα, 2010 ΠΑΤΡΙΑΡΧΗΣ ΜΟΣΧΑΣ ΚΑΙ ΠΑΣΩΝ ΤΩΝ ΡΩΣΙΩΝ ΚΥΡΙΛΛΟΣ На французском языке: Message de Noël du patriarche Cyrille de Moscou et de toute la Russie En cette nuit lumineuse, nous revivons la joie spirituelle de la rencontre du monde avec son Sauveur. A nouveau nous voyons en pensée le Fils du Dieu Vivant couché dans la crèche de la grotte de Bethléem. A nouveau nous entendons dans nos cœurs la voix angélique chantant la louange au Créateur et Rédempteur : «Gloire à Dieu au plus haut des cieux, paix sur la terre et aux hommes bienveillance » (Lc. 2, 14). Attentifs aux louanges des forces célestes, nous devenons conscients que la Nativité du Christ est remplie d’une signification intemporelle et a un sens immédiat pour le destin de chaque être humain. Même celui qui ne sait encore rien du sacrifice du Sauveur peut dès à présent parvenir à la connaissance de la Vérité, devenir enfant de Dieu et hériter de la vie éternelle. La Nativité du Christ nous révèle la vérité sur nous-mêmes et nous permet de comprendre et d’assimiler cette vérité. Souvenons-nous que le premier être humain a été formé parfait par le Créateur, à l’image et à la ressemblance de Dieu (cf. Gn. 1, 26). Mais Adam, ayant enfreint le commandement, a faussé l’intention du Créateur à son propos. Privé de la relation vivante avec Dieu, l’humanité s’enfonçait de plus en plus dans l’abîme du péché et de l’orgueil. Alors, le Seigneur, plein d’amour pour sa créature et désirant son salut, envoie dans le monde Son Fils unique qui a rétabli la plénitude de la nature humaine et est devenu le Nouvel Adam. Le Christ nous a donné l’exemple d’une vie conforme au dessein divin pour l’humanité. Cet exemple représente l’orientation pleine d’espérance qui nous aide à ne pas nous égarer et à trouver l’unique chemin juste qui amène à la plénitude de vie tant dans notre existence terrestre que dans l’éternité. Nous suivons ce chemin de salut dans la mesure où nous répondons aux appels divins. L’un de ces appels qui nous sont adressés est contenu dans une épitre de Saint Paul : « Glorifiez Dieu dans votre corps et dans votre esprit, lesquels appartiennent à Dieu » (1 Co. 6, 20). Cela signifie que nous rendons grâce à Dieu, non seulement par les prières et par le chant, mais aussi par les bonnes œuvres pour le bien de notre prochain, pour le bien de notre peuple, pour le bien de l’Eglise. Un tel effort devient un effort joyeux au nom du Christ, il transfigure réellement le monde qui nous entoure, ainsi que nous-mêmes. Les gens atteignent la cohésion en œuvrant non pas par contrainte, non pas pour le profit, mais étant mus par le désir sincère d’accomplir une œuvre bonne et utile. Par là-même, nous servons ensemble le Créateur en mettant en œuvre Sa volonté. Le mot grec « leitourgia » est traduit par « œuvre commune ». Et toute notre vie doit devenir Liturgie, prière commune et œuvre commune accomplies afin d’incarner dans la vie le dessein de Dieu pour le monde et pour l’humanité et par là-même rendre gloire et louange au Créateur. Ceci exige de nous la solidarité avec nos frères et nos sœurs par la foi et même avec ceux qui n’ont pas encore trouvé dans leur cœur le Seigneur, mais qui, tout comme les mages de l’évangile, sont en chemin vers Lui. L’importance de l’union des efforts pour surmonter les afflictions et les malheurs nous a été montrée par les feux, la sécheresse et les inondations de l’année écoulée en Russie ainsi que dans certains autres pays de la Russie historique. Une fois de plus, nous a été montré le devoir de l’aide au prochain – sans distinction des convictions, des nationalités, des situations sociales. Durant les mois de chaleur de l’été, beaucoup de gens ont généreusement partagé leurs forces, leur temps et leurs biens avec ceux qu’ils ne connaissaient même pas et que probablement ils ne verront jamais. Au nom de quoi le faisaient-ils ? Au nom de la commisération vis-à-vis de ceux qui sont dans le malheur, qui souffrent de privations et qui ont besoin d’aide. La solidarité sociale, les efforts conjugués pour atteindre les buts communs, ne sont pas possibles sans que l’on surmonte l’égoïsme, sans que l’on ne s’efforce à se tourner vers le bien, sans refuser de n’être tournés que vers ses propres besoins et intérêts. A la base de l’authentique « unité de l’esprit » (Ep. 4, 3) se trouve la loi de l’amour qui nous a été légué par le Sauveur. L’unité d’un peuple ne peut être limitée qu’aux instants d’épreuves. Elle doit devenir une partie inséparable de notre conscience et de notre vie nationales. La force de l’unité de l’Eglise, je l’ai ressentie clairement à l’occasion de mes nombreux voyages dans les diocèses de Russie, d’Ukraine, du Kazakhstan, de l’Azerbaïdjan. Partout, j’ai constaté l’empressement des évêques, du clergé, des moines et moniales, et des laïcs, de travailler pour le bien de l’Orthodoxie, pour perfectionner l’action des paroisses, des monastères, des diocèses. Ceci provoque l’espérance d’un développement plein de succès de la vie de l’église dans un esprit d’unité et de collaboration. De tout mon cœur, rempli de joie, je vous adresse tous mes meilleurs voeux, éminents évêques, honorables clercs, habitants des communautés monastiques, frères et sœurs, à l’occasion de la grande fête salvatrice de la Nativité du Christ et de l’année nouvelle. En prière, je vous souhaite à tous d’être de fervents exécutants de la volonté de Dieu, apportant des dons spirituels au Sauveur du monde né en ce jour, afin que Son Nom soit glorifié en tout temps, maintenant et toujours et pour les siècles des siècles. Amen. Cyrille, PATRIARCHE DE MOSCOU ET DE TOUTE La RUSSIE la Nativite du Christ 2010/2011 На украинском языке: Різдвяне послання Патріарха Московського і всієї Русі Кирила архіпастирям, пастирям, чернецтву і всім вірним чадам Руської Православної Церкви Преосвященні архіпастирі, високоповажні отці, всечесні ченці та черниці, дорогі брати й сестри! Цієї світлосяйної ночі ми знову духовно переживаємо радість отримання світом свого Спасителя. Знову подумки бачимо в яслах Віфлеємського вертепу Сина Бога Живого. Знову чуємо в серцях своїх ангельський глас, який співає хвалу Творцю і Спасителю: "Слава в вишніх Богові і на землі мир, у людях благовоління” (Лк. 2: 14). Слухаючи славослів’я Небесних Сил, ми усвідомлюємо, що Різдво Христове сповнене позачасового сенсу й безпосередньо стосується долі кожної людини. Навіть той, хто поки що нічого не знає про подвиг Спасителя, може тепер набути пізнання Істини, стати чадом Божим і отримати життя вічне. Різдво Христове відкриває нам правду про нас самих і надає змогу цю правду зрозуміти й осягти. Пригадаймо, що перша людина була створена Творцем досконалою, за образом і подобою Божою (див.: Бут. 1: 26). Але Адам, порушивши заповідь, спотворив задум Творця про себе. Позбавивши себе живого спілкування з Богом, людство дедалі більше й більше поринало в безодню гріха та гордині. І тоді Господь, люблячи своє створіння і бажаючи його спасти, посилає у світ Єдинородного Сина, Який відновив цілісність людської природи і став Новим Адамом. Христос показав нам приклад життя, відповідного Божественному задуму про людину. Цей приклад є надійним орієнтиром, що допомагає нам не збитися на манівці і знайти єдино вірний напрямок, що приведе до повноти життя і в умовах земного буття, і у вічності. Ми йдемо цим спасенним шляхом, коли відзиваємося на Божі поклики. Один з таких звернених до нас покликів міститься в посланні апостола Павла: "Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі” (1 Кор. 6: 20). Це означає, що ми підносимо хвалу Богові не лише молитвами та піснеспівами, а й добрими справами на благо ближнього, на благо свого народу, на благо Церкви. Такий труд стає радісним трудом в ім’я Христове, він реально перетворює навколишній світ і нас самих. Люди досягають єднання, працюючи не з примусу і не заради користі, а натхненні щирим бажанням здійснити добру й корисну справу. Тим самим ми спільно служимо Творцю, втілюючи в життя Його волю. Грецьке слово "літургія” перекладається як "спільна справа”. Усе наше життя має стати Літургією, спільною молитвою і спільно справою, здійснюваною для того, щоб втілити в життя Божий задум про світ і про людину і таким чином віддати славу і хвалу Творцеві. Це вимагає від нас солідарності з братами й сестрами у вірі, а також з тими, хто ще не пізнав у серці своєму Господа, але, подібно до євангельських волхвів, перебуває на шляху до Нього. Важливість об’єднання зусиль для подолання скорбот і бід явили нам пожежі, засухи та повені минулого року в Росії і в деяких інших країнах історичної Русі. Вони ще раз нагадали нам про християнський обов’язок допомагати ближнім — без розрізнення переконань, національності, соціального стану. В гарячі літні місяці багато людей щедро ділилися своїми силами, часом і майном з тими, кого вони навіть не знали і яких навряд чи коли-небудь побачать. В ім’я чого вони це робили? В ім’я співчуття тим, кому погано, хто потерпає від злигоднів і кому потрібна допомога. Громадська солідарність, спільна праця заради досягнення загальної мети неможливі без подолання егоїзму, без спонукання себе до добра, без відмови від спрямованості виключно на власні потреби та інтереси. В основі справжньої "єдності духу” (Єф. 4: 3) лежить закон любові, заповіданий нам Спасителем. Єднання народу не може бути обмеженим лише хвилинами випробувань. Воно має стати невід’ємною частиною нашої національної самосвідомості та життя. Сила церковної єдності ясно відчувалася мною під час численних поїздок єпархіями Росії, України, Казахстану, Азербайджану. Усюди я бачив готовність архіпастирів, кліру, чернецтва й мирян трудитися на благо Православ’я, удосконалювати парафіяльну, монастирську та єпархіальну діяльність. Це вселяє надію на успішний розвиток церковного життя в дусі єднання та співпраці. Від серця, сповненого радості, вітаю вас, преосвященні архіпастирі, високоповажні клірики, насельники обителей, брати й сестри, з великим і спасенним святом Різдва Христового і Новоліттям. Молитовно бажаю усім вам бути ревними виконавцями волі Божої, щоб ми змогли приносити духовні дари народженому нині Спасителеві світу, щоб ім’я Його прославлялося завжди, нині, і повсякчас, і у віки вічні. Амінь. Кирил, Патріарх Московський і всієї Русі Різдво Христове 2010/2011 На белорусском языке: Ражджэственскае пасланне Патрыярха Маскоўскага і ўсяе Русі КІРЫЛА архіпастырам, пастырам, манахам і ўсім верным дзецям Рускай Праваслаўнай Царквы Праасвяшчэнныя архіпастыры, шаноўныя пастыры, пачэсныя інакі і інакіні, дарагія браты і сёстры! У сённяшнюю светлазарную ноч мы зноў духоўна перажываем радасць атрымання светам свайго Спасіцеля. Зноў духоўным зрокам бачым Сына Бога Жывога, Які ляжыць у яслях Віфлеемскага вярцепа. Зноў чуем у сэрцах сваіх голас ангелаў, што спяваюць хвалу Тварцу і Адкупіцелю: "Слава ў вышніх Богу і на зямлі мір, у людзях добрая воля” (Лк. 2,14). Слухаючы славаслоўе нябесных сіл, мы ўсведамляем, што Ражджаство Хрыстова напоўнена пазачасавым сэнсам і мае непасрэдныя адносіны да лёсу кожнага чалавека. Нават той, хто пакуль яшчэ нічога не ведае пра подзвіг Спасіцеля, можа цяпер спазнаць Ісціну, стаць дзіцём Божым і ўнаследаваць жыццё вечнае. Ражджаство Хрыстова адкрывае нам праўду пра нас саміх і дае магчымасць гэтую праўду зразумець і засвоіць. Прыгадаем, што першы чалавек быў створаны Тварцом дасканалым, па вобразу і падабенству Божаму (гл.: Быц. 1, 26). Але Адам, парушыўшы запаведзь, сказіў задуму Стварыцеля пра сябе. Страціўшы жывыя зносіны з Богам, чалавецтва ўсё больш і больш пагружалася ў бездань граху і гардыні. І тады Гасподзь, любячы Сваё стварэнне і жадаючы яму спасення, пасылае ў свет Адзінароднага Сына, Які аднавіў цэласнасць чалавечай прыроды і стаў Новым Адамам. Хрыстос паказаў нам прыклад жыцця, якое адпавядае Божай задуме пра чалавека. Гэты прыклад з’яўляецца надзейным арыентырам, які дапамагае нам не збіцца з дарогі і знайсці адзіна правільны кірунак, што прыводзіць да паўнаты жыцця і ва ўмовах зямнога быцця, і ў вечнасці. Мы ідзём гэтым спасіцельным шляхам, калі адказваем на Божыя заклікі. Адзін з такіх звернутых да нас заклікаў змешчаны ў пасланні апостала Паўла: "Праслаўляйце Бога і ў целах вашых, і ў душах вашых, якія з’яўляюцца Божымі” (1 Кар. 6, 20). Гэта значыць, што мы ўзносім хвалу Богу не толькі малітвамі і песнаспевамі, але і добрымі справамі на дабро бліжняму, на дабро свайму народу, на дабро Царкве. Такая праца становіцца радаснаю працаю ў імя Хрыстова, яна па-сапраўднаму пераўтварае навакольны свет і нас саміх. Людзі дасягаюць яднання, працуючы не пад прымусам і не дзеля выгады, а маючы шчырае жаданне зрабіць справу добрую і карысную. Тым самым мы сумесна служым Стварыцелю, ажыццяўляючы Яго волю. Грэчаскае слова "літургія” перакладаецца як "агульная справа”. Усё наша жыццё павінна стаць Літургіяй, агульнай малітвай і агульнай справай, скіраванай на ажыццяўленне Божай задумы пра свет і пра чалавека, каб тым самым узнесці славу і хвалу Тварцу. Гэта патрабуе ад нас салідарнасці з братамі і сёстрамі па веры і нават з тымі, хто яшчэ не знайшоў у сэрцы сваім Госпада, але, як евангельскія валхвы, знаходзіцца на шляху да Яго. Важнасць аб’яднання намаганняў для пераадолення бед і няшчасцяў паказалі нам пажары, засухі і паводкі мінулага года ў Расіі і некаторых іншых краінах гістарычнай Русі. Яны яшчэ раз нагадалі нам пра хрысціянскі абавязак дапамагаць бліжнім — не зважаючы на розніцу перакананняў, нацыянальнасцей, сацыяльнага становішча. У гарачыя летнія месяцы многія людзі шчодра дзяліліся сваімі сіламі, часам і маёмасцю з тымі, каго яны нават не ведалі і каго наўрад ці калі ўбачаць. У імя чаго яны гэта рабілі? У імя спачування тым, каму кепска, хто церпіць нягоды і каму патрэбна дапамога. Грамадская салідарнасць, сумесная праца дзеля дасягнення агульных мэтаў немагчымы без пераадолення эгаізму, без змушэння сябе да дабра, без адмаўлення ад засяроджанасці выключна на сваіх патрэбах і інтарэсах. У аснове сапраўднага "адзінства духа” (Эф. 4, 3) ляжыць закон любові, запаведаны нам Спасіцелем. Адзінства народа не можа быць абмежавана толькі хвілінамі выпрабаванняў. Яно павінна стаць неад’емнай часткай нашай нацыянальнай самасвядомасці і жыцця. Моц царкоўнага адзінства я выразна адчуў у час шматлікіх паездак па епархіях Расіі, Украіны, Казахстана, Азербайджана. Усюды я бачыў гатоўнасць архіпастыраў, кліру, манахаў і міран працаваць на карысць Праваслаўя, удасканальваць прыходскую, манастырскую і епархіяльную дзейнасць. Гэта дае надзею на паспяховае развіццё царкоўнага жыцця ў духу яднання і суработніцтва. Ад усяго сэрца, напоўненага радасцю, віншую вас, Праасвяшчэнныя архіпастыры, шаноўныя клірыкі, насельнікі абіцеляў, браты і сёстры, з вялікім і спасіцельным святам Ражджаства Хрыстовага і з Навалеццем. Малітоўна жадаю ўсім вам быць стараннымі выканаўцамі волі Божай і прыносіць духоўныя дары народжанаму сёння Спасіцелю свету, каб імя Яго праслаўлялася заўжды, цяпер, і заўсёды, і на векі вякоў. Амінь.К І Р Ы Л, ПАТРЫЯРХ МАСКОЎСКІ І ЎСЯЕ РУСІ Ражджаство Хрыстова 2010/2011 год На казахском языке: Мәскеу және бүкіл Русь патриархы Кириллдың архипастырьларға, пастырьларға, тақуаларға және Орыс Православие Шіркеуінің барлық берілген ұл-қыздарына Рождестволық жолдауы Қасиетті архипастырьлар, аса қадірлі әкелер, аса игілікті таза иноктар мен инокинялар, қымбатты ағайындар! Осы нұрлы түнде біз тағы да әлемнің өз Құтқарушысына ие болғанын рухани бастан кешіріп отырмыз. Вифлеем ордасының оттығында жатқан Тірі Құдай Ұлына тағы да ойша көз саламыз. Жаратушы мен Кешірушіге мақтау өлең айтқан періште дауысын тағы да жүрегімізбен естиміз: «Заңғар көкте Құдайға шүкір және жер бетіне бейбітшілік, адамзатқа рақымшылдық (Лк. 2, 14). Аспан күштерін асыра дәріптеуге ден қоя отырып, біз Христос Рождествосының (туылуының) уақыттан тыс мәнде орындалғанын және әрбір адамның тағдырына тікелей қатысты екенін түсінеміз. Тіпті Құтқарушының ерлігі туралы ештеңе де білмейтіндердің өзі енді Шындықты тани, Құдайдың құлы бола және мәңгілік өмірді мұрагерлікке ала алады. Христос Рождествосы (туылуы) бізге өзіміз туралы шындықты ашады және сол шындықты түсініп, игеруді мүмкін етеді. Кемел Жаратушы бірінші адамды Құдайға реңдес және Соған ұқсас етіп жасағанын еске түсірейік (қара.; Быт. 1, 26), бірақ Адам, өсиеттен ауытқып, Жаратушының өзі туралы ниетін бұрмалады. Құдаймен бетпе-бет сөйлесуден айырылғаннан кейін, адамзат күнә мен кеудемсоқтық тұңғиығына тереңдеп бата берді. Сол кезде Құдай, Өз жаратқанын сүйе отырып және оны құтқаруды қалап, дүниеге Жеке туған Ұлын жібереді, Ол адам табиғатының тұтастығын қалпына келтіріп, Жаңа Адамға айналады. Христос бізге Құдайдың адам туралы ниетіне сәйкес келетін өмір үлгісін көрсетті. Бұл үлгі біздің жолдан тайып кетпеуімізге және жер бетіндегі болмыста да, мәңгілікте де өмір толықтығына апаратын жалғыз ғана дұрыс бағытқа ие болуымызға көмектесетін сенімді бағдар болып табылады. Біз Құдайдың үндеуіне жауап қатқанда, осы құтқарылу жолмен жүреміз. Бізге жолданған осындай үндеулердің бірі апостол Павелдің үндеуінде бар: «Құдайды Оның мәні болып табылатын тәндеріңде де, жан дүниелеріңде де мадақтаңдар» (1Кор. 6, 20). Бұл біздің Құдайды ғибадаттармен және ән салулармен ғана емес, жақындарымыздың игіліктері үшін, халқымыздың игілігі үшін, Шіркеудің игілігі үшін қайырымды іс атқаруымызбен де мадақтайтынымызды білдіреді. Мұндай еңбек Христос атынан атқарылған қуанышты еңбекке айналады, ол маңайымыздағы әлемді де, біздің өзімізді де шынайы өзгертеді. Мәжбүрліктен емес, пайдасы үшін емес, қайырымды және пайдалы іс атқаруды қалау арқылы еңбектенген адамдар ынтымақтастыққа қол жеткізеді. Осы арқылы біз Жаратушыға қызмет етеміз, Оның еркін іс жүзіне асырамыз. Гректің «литургия» сөзі «ортақ іс» деп аударылады. Біздің бүкіл өміріміз ортақ ғибадат және Құдайдың әлем туралы және адам туралы ниетін жүзеге асыру үшін атқарылатын ортақ іс арқылы Литургияға айналу керек және сол арқылы Жаратушыны даңққа көтеріп, мадақтаймыз. Бұл бізден сенімі ортақ ағайындарымызбен, тіпті жүрегінде әлі Құдайға ие бола қоймаған, бірақ Үнжілден әйгілі бақсылар секілді Оған апарар жолға түскендермен де ынтымақтастықты талап етеді. Қайғы-қасіреттер мен бақытсыздықтарды жеңу үшін бірігудің маңыздылығын бізге Ресейдегі және тарихи Русьтің бірқатар елдеріндегі өткен жылғы өрттер, қуаңшылықтар мен су тасқындары көрсетті. Олар жақындарымызға наным-сенім, ұлты, әлеуметтік жағдайына қарамастан, көмек көрсету христиандық борышымыз екендігін біздің есімізге салды. Ыстық жаз айларында көптеген адамдар өз күштерімен, уақытымен және жетістіктерімен танымайтын, тіпті алдағы уақытта көрер-көрмесі беймәлім адамдармен аямай бөлісті. Олар мұны не үшін жасады? Жаны қиналғандар, жиған-тергенінен айырылғандар және көмекке мұқтаж болғандар үшін жасады. Ортақ мақсаттарға қол жеткізу үшін қоғамдық ынтымақтастық, бірлескен еңбек эгоизмді жеңусіз, өзіңді қайырымдылыққа мәжбүрлеусіз, тек өз қажеттіліктерің мен мүдделеріңді ойлаудан бас тартусыз мүмкін емес. Шынайы «рух бірлігінің» (Еф. 4, 3) негізінде бізге Құтқарушы мұра етіп қалдырған сүйіспеншілік заңы жатыр. Халықтың бірігуі керме арқанмен, сынақ минуттарымен шектеле алмайды. Ол біздің ұлттық санамыздың және өміріміздің ажырамас бөлігіне айналуы керек. Шіркеулік тұтастықтың күшін мен Ресей, Украина, Қазақстан, Әзербайжан епархияларына көптеген сапар шегулер кезінде айқын сезіндім. Барлық жерлерде де мен архипастырьлардың, клирдің, тақуалар мен бейбіт тұрғындардың Православие игілігі үшін еңбек етуге, приход, монастырь және епархия істерін жетілдіруге дайындықтарын көрдім. Бұл шіркеулік өмірдің бірлестік және бірге еңбектенушілік рухында сәтті дамуына деген сенім ұялатады. Қуанышқа толы жүрекпен мен сіздерді, Қасиетті архипастырьлар, аса құрметті клириктер, шіркеуді мекендеушілер, ағайындар, ұлы және құтқарушы Христос Рождествосы мерекесімен және Жаңа жылмен құттықтаймын. Мінажат ете отырып, барлықтарыңыздың Құдай еркін әлем Құтқарушысына рухани сыйлық әкелетін орындаушы болуларыңызды тілеймін. Себебі Оның есімі әрқашан да, қазір де және мәңгілік мадақталып келеді. Ауминь. Мәскеу және бүкіл Русь Патриархы Христос Рождествосы 2010/2011 Источник: http://www.pravmir.ru/rozhdestvenskoe-poslanie-svyatejshego-patriarxa-moskovskogo-i-vseya-rusi-kirilla/
1 2 3 4 5 Категория: Великие праздники \| Добавил: talayka (06 Янв 2011)
Просмотров: 522 \| Рейтинг: 0.0/0