Слово архимандрита Филарета (Зверева) при наречение
во епископа богоспасаемого града Новой Каховки

Ваше Блаженство, Блаженніший Київський Первосвятитель,
Богомудрий Архіпастир і Милостивий Отець!

Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!

«Яко на страшнем и нелицеприятнем предстояй судилищи»[1], предстою я сьогодні перед Вами, собор архіпастирів, покликаний до служіння, яке перевершує людські сили. Мені відомі мої слабкості і недоліки, я сам усвідомлюю моє глибоке недостоїнство щодо цього покликання, яке змінює моє життя.

І все ж я наважився сказати сьогодні слова: «із вдячністю приймаю» це покликання, «ніскільки не заперечуючи».

Мені немає, що принести Богові у дар — нічого, крім моєї до Нього любові. Але саме це й дає мені сили із дерзновенням приступити сьогодні до Вас, Святителі Божі. Господь сказав апостолові Петрові: «Любиш Мене?... Паси овець Моїх» (Ін. 21. 16), — і я, стоячи сьогодні тут, наважуюся йти цієї дорогою, бо вірю, що Господь не залишить у пастирському служінні тих, хто любить Його.



Не маю я досвіду, не маю мудрості, не маю дарів духовних. Але святий апостол Іаков свідчить: «Якщо у кого з вас не вистачає мудрості, хай просить у Бога… і дасться йому» (Іак. 1. 5). Тому я прошу Вас, богомудрі святителі, молитися про мене, аби Господь дав мудрість і сили для служіння високого і святого.

Дякую Богові за те, що Він явив мені приклади архіпастирів, воістину «пастирів добрих» (Ін. 10.11,14) — на їхні молитви і поради я покладаюся сьогодні.

Схиляюся перед величною пастирською мудрістю Його Блаженства, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира. Мені доводилося бачити, як Він вирішував такі пастирські питання, розв'язував такі вузли, які, здавалося, вирішити і розв'язати неможливо. Не маючи дерзновення Єлисея, прошу в Господа бодай маленької частини тієї благодаті пастирської, яка почиває на нашому Первосвятителі, щоб і мені мати змогу пасти словесне моє стадо право, ведучи до спасіння. Прошу молитов Вашого Блаженства, і буду намагатися виправдати те високе довір'я, яке Ви мені висловили.




Земно кланяюся архіпастирю, який виховав мене як священика і навчив, наставляючи і словом, і житієм, і любов'ю (1 Тим. 4. 12) — Високопреосвященнішому архієпископу Полтавському і Миргородському Филипу. Терплячи мої недоліки, благородно ставлячись до помилок і невиважених вчинків, Владика Филип навчив мене милості — і сьогодні я прошу Бога, щоб він дарував мені благодать бути архіпастирем милостивим. Дякую владиці Филипу за все, і перед Богом обіцяю, скільки буде сил, молитися за нього, як за батька, який народив мене у чернецтві, і руки якого також будуть покладені на мене під час моєї П'ятидесятниці.


Молитовно згадую сьогодні моїх добрих батьків, Олега і Лідію, які виховали мене, не шкодуючи сил навчали добра, і моляться за мене, по-батьківському хвилюючись. Схиляюсь перед пам'яттю спочилого мого восприємника в постригу, доброго старця архідиякона Сергія. Дякую за молитви і допомогу всім браттям-пастирям, вчителям і наставникам, вихованцям, друзям. Уклінно дякую тим, хто навчав мене, виховував, випробовував, карав і милував.



Із трепетом усвідомлюю, що наречення моє відбувається напередодні пам'яті Собору Вселенських учителів і святителів, а сама хіротонія має відбутися в день пам'яті святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Дивлячись на високі приклади їхнього архіпастирства, прошу молитовного предстательства великих угодників Божих.



Серцем припадаю до рак святих угодників Печерських, адже моє сходження на це служіння відбувається у Святій Києво-Печерській Лаврі.


Вручаю себе Покрову Пречистої і Преблагословенної Божої Матері.


Покладаюся на милість Бога Отця, допомогу Пастиреначальника Христа, натхнення Святого Духа.

Завершити ж моє слово хочу молитвою святителя Філарета, митрополита Московського, ім'я якого я маю щастя носити в постригу — ця молитва якнайкраще відбиває мій душевний стан і мої прагнення:

« Господи, не знаю, чего мне просить у Тебя. Ты Один ведаешь, что мне потребно. Ты любишь меня паче, нежели я умею любить Тебя. Отче! Даждь рабу Твоему, чего сам я и просить не умею. Не дерзаю просить ни креста, ни утешения, только предстою пред Тобою, сердце мое отверсто. Ты зри нужды, которых я не знаю — зри и сотвори со мною по Милости Твоей. Порази и исцели, низложи и подыми меня. Благоговею и безмолвствую перед Твоею святою волею и непостижимыми для меня Твоими судьбами. Приношу себя в жертву Тебе. Предаюсь Тебе. Нет у меня желания кроме желания исполнить волю Твою. Научи меня молиться, Сам во мне молись. Аминь».

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, 11 лютого 2011 року